Служіння сестри Ніни

До написання цих роздумів мене наштовхнула цитата з матеріалу Богдана Галюка, яка була надрукована в другому номері «Благовісника» за минулий рік. У статті «Offline vs Online» автор розмірковував про плюси та мінуси церковних богослужінь у форматі відеотрансляції, на яку перейшли багато церков під час карантину. І серед цих мінусів він називає один несподіваний момент: «Так-от, можна видалити деяких друзів у соцмережі, перемкнутися на канал іншої церкви, але сестру Ніну зі своєї місцевої громади — наділену особливим даром докору та «божественної» підказки — нікуди не видалиш, її потрібно терпіти й смирятися. І, до речі, саме так ми ростемо духовно».

Цікаве спостереження. Власне, такі думки десь на підсвідомому рівні в мене були й раніше. Я для себе вже давно прийняв той факт, що мої одновірці (і не тільки), брати й сестри, які поводяться нерозумно, дратують мене, шкодять, чимось надоїдають, бувають, як той камінець у взутті — саме вони виховують мене. Учать терпеливості, поміркованості, стриманості, учать любити інших — і тоді, коли й немає за що любити. І від них нікуди не втечеш — вони є в кожній церкві. Їх важко перевиховати чи навчити. Їх не можна змусити замовкнути чи щось їм заборонити. Такі собі «духовні немовлята», які ніяк не можуть вирости. І яких потрібно терпіти, як ми терпимо вибрики та неслухняності наших маленьких дітей.

Я не кажу, що це нормально, що потрібно мовчки терпіти чи не звертати уваги. Ні, виховний процес для таких людей потрібний, але він нерідко буває болючий, важкий та копіткий для духовного вихователя. Тому, маючи справу з такими «сестрами Нінами» (даруйте, я не хочу образити сестер, і серед братів є такі «служителі»), більш досвідчені віруючі намагаються їх уникати. А даремно. Бо, виявляється, це один із методів Божої науки щодо нашого духовного вдосконалення. Ці люди, які нас дратують та нам надоїдають, — своєрідні вчителі, через яких ми стаємо дорослішими та мудрішими. Це випробування, які загартовують нас, перевіряють нас на міцність.

Дивно, але наш небесний Батько нерідко використовує людей із негативними характеристиками для служіння нам, більш дорослим та досконалим. У Книзі Єремії є місце, де Господь називає вавилонського царя Навуходоносора Своїм рабом (служителем), якого Він посилає як вихователя для неслухняного та бунтівного Божого народу (див. Єр.25:8-9).

Не всі проходять випробування. Навіть такий твердий та вірний Богові чоловік, як Мойсей — і той отримав поразку від неврівноважених, немудрих, нетерплячих євреїв. Вони так роздратували Божого чоловіка, що той, вийшовши з себе, вийшов із-під Господнього керівництва. Як наслідок — не увійшов у землю обітовану…

Та й для самого народу Божого Єгова залишив у землі обітованій поганські народи, щоб випробовувати їхню вірність Йому. Він сказав, що на благословенній землі, яка «тече молоком та медом», будуть удови та сироти. Для того, щоб заможні брати та сестри, допомагаючи їм, виховували в собі співчуття та любов до однокровних.

Апостол Павло благає віруючих, «щоб поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання» (Еф.4:1-4).

Тому не нехтуймо й таким незвичним «служінням сестри Ніни» — воно виховує в нас терпеливість та любов один до одного. І якщо правильно поставитися до такого методу, ми не лише самі вдосконалимося, але й мудрою, лагідною поведінкою виправимо та вдосконалимо саму «сестру Ніну»…

Юрій ВАВРИНЮК

Благовісник, 3,2021